Доброго дня 8 та 11 клас!

Сьогодні 11 жовтня 2022р. 

8 Клас

Тема. Кістки, хрящі. Огляд будови скелета.З єднання кісток.

Повторимо вивчене.

Завдання 1.

Знайдіть правдиві та не правдиві визначення:

1. Опорно-рухова система людини складається з м’язів і скелета.

2. Опорно-рухова система людини утворена хрящовою та кістковою тканинами.

3. Скелетні м’язи складаються з гладенької м’язової тканини.

4. Клітини хрящової тканини називаються хондробластами.

5. Клітини кісткової тканини називаються остеобластами.

6. Міжклітинна речовина хрящової тканини називається хондрином.

7. 70 % кісткової тканини становлять органічні речовини.

8. Скелет людини не змінився у зв’язку з прямоходінням.

9. Основні функції опорно-рухової системи — опора, рух і захист.

Завдання 2.

Знайдіть відповідь на запитання:

1.Яку тему ми розпочали вивчати?

2. Які функції виконує опорно-рухова система?

3. Із чого скла­дається опорно-рухова система?

4. Скільки кісток має опорно-рухова система?

 5. Чим з`єднаються кістки?

 6. Які речовини надають кісткам гнучкості й пружності?

 7. А які твердості і міцності?

 8.За рахунок чого кістки ростуть у товщину?

 9. За рахунок чого кістки ростуть у довжину?

Вивчення нового матеріалу.

Опрацюйте теоретичний матеріал:

Можливість скопіювати кісткову тканину та створити на її основі універсальний штучний матеріал, якому були б притаманні міцність, легкість, пружність, здавна ціка­вили інженерів. У 1889 році в Парижі було зведено відому на весь світ вежу за проектом Ґюстава Ейфеля, конструкція якої цілком копіює структуру великої гомілкової кістки. Тож знання про будову нашого організму можуть мати практичне застосування в житті.

Пригадайте, які особливості'мають тварини без внутрішнього осьового скелета, наприклад молюски, актинії, медузи.

Чи зміг би наш організм повноцінно функціонувати, якби наше тіло мало подібну будову?

Яке значення відіграє скелет для людини?

Чи можна вважати кістку мертвим органом?

Розглянемо детальніше будову скелета та значення його окремих відділів.

1. Різноманітність кісток Розповідь учителя, демонстрування кісток, різних за формою, хребців, повідомлення учнів, частково-пошукова робота з підручником, складання схеми «Типи кісток»

За формою кістки поділяють на:

Ø довгі (трубчасті)- кістки плеча, стегна, гомілки;

Ø (трубчасті) короткі - кістки стопи, кисті, п’ястка, плесна;

Ø  плоскі — кістки черепа, таза, грудина, лопатки, ребра;

Ø змішані  кістки складаються із кількох частин, що мають різну будову та форму (наприклад, хреб­ці, клиноподібна кістка черепа).

•      Найдовша кістка — стегнова, її довжина становить 27,5 % довжини всього тіла.

•      Найкоротша кістка — стремінце (у внутрішньому вусі) завдовжки 3-4 мм.

2.     Будова кісток.

Будь-яка кістка утворена ком­пактною та губчастою речовинами. Компактна речовина розташована зовні кістки, остеони в ній розміщені щільно. Натомість у губчастій речовині остеони розміщені нещільно. Вони утворюють кіст­кові перегородки, між якими міститься червоний кістковий мозок (кровотворна тканина). Трубчаста кістка складається з тіла, усередині якого є порож­нина, і двох головок . Головки завжди ширші за тіло й вкриті на суглобових поверхнях шаром гіалінового хряща. Головки кістки утворені губчастою речовиною, а її тіло — компактною. Зо­вні кістка вкрита окістям. Це тонкий щільний шар сполучної тканини, що зрісся з кісткою та живить її. Порожнина тіла кістки заповнена жовтим кіст­ковим мозком, який утворений переважно жировою тканиною.

Плоскі та короткі кістки складаються здебільшого з губчастої речовини. Осо­бливістю будови плоскої кістки є те, що вона складається з двох тонких пластинок компактної речовини, між якими міститься губчаста речовина.

Епіфізи – кінці трубчастих кісток, утворені губчастою речовиною, там міститься червоний кістковий мозок.

Діафіз – середня частина трубчастих кісток, що містить порожнину, у якій розташований жовтий кістковий мозок.

Будова трубчастої кістки

Складова	Характеристика	Функції
Епіфіз	Голівка кістки, що вкрита хрящовою тканиною; утворений губчастою речовиною, містить червоний кістковий мозок	Ріст кістки в довжину, місце рухомого з’єднання
Діафіз	Порожниста трубка, утворена компактною речовиною; містить жовтий кістковий мозок	Захисна, опорна
Губчаста речовина	Рихла, легка кісткова тканина	Утворює епіфіз
Компактна речовина	Щільна міцна кісткова тканина	Утворює діафіз
Червоний кістковий мозок	Особливий вид сполучної тканини	Місце утворення попередників клітин крові і лімфоцитів
Жовтий кістковий мозок	Утворений жировою тканиною	Опорна, запасна
Окістя	Оболонка кістки, утворена сполучною тканиною	Ріст кістки в товщину

Різноманітність хрящів.

Розрізняють такі хрящі: гіаліновий, волокнистий, еластичний.

1.Гіаліновий хрящ - міцний і пружний. Він містить значну кількість міжклітинної речовини і розташований там, де особливо важливими є міц­ність і еластичність (вкриває суглобові поверхні всіх кісток).

2.Волокнистий хрящ - утворює міжхребцеві диски, знаходиться у місцях прикріплення зв'язок і сухожилля. Хрящі позбавлені кровоносних судин і живляться за рахунок охрястя (зовнішній шар хряща). Багато колагенових волокон, які розміщені паралельно. Цей хрящ менш еластичний, ніж гіаліновий.

3.Еластичний хрящ відрізняється пластичністю, проте він менш міцний, ніж гіаліновий та волокнистий, тому міститься там, де немає потреби у великому опорі зовнішнім впливам (у надгортаннику, вушній раковині тощо).

3.Ріст кісток.

Ріст кісток — процес тривалий. Розпочинається він у людини на ранніх етапах ембріонального розвитку і припиняється до 20-25 років. Упродовж усього періоду росту кістка збільшується як завдовжки, так і завширшки.

У довжину ріст кістки відбувається за рахунок хрящового утворення (плас­тини росту), що міститься у головці довгої трубчастої кістки. Пластина росту з віком поступово стоншується і зникає — ріст кістки в довжину припиняється.

У товщину кістка росте за рахунок окістя. Кісткова тканина формується з клітин остеобластів. Виділяючи між­клітинну речовину і замуровуючись у ній, вони під час розвитку перетворю­ються на остеоцити — невеликі клітини, що не здатні до поділу. У сформованій кістці містяться переважно остеоцити, а остеобласти зосереджені лише в ділянках росту і регенерації кісткової тканини.

4.З'єднання кісток.

Перегляньте відео:

Розрізняють три типи з'єднань кісток:

Ø   нерухоме утворюється внаслідок зростання кіс­ток. Наприклад, кістки черепної коробки з'єднані за допомогою швів

Ø    напіврухоме з 'єднання забезпечують хрящові прошарки, наприклад, міжхребцеві дис­ки між тілами хребців .

Ø   рухоме-це суглоби.

5.Будова суглоба.

Суглоб — це рухоме з 'єднання кіс­ток. Здебільшого він складається з двох кісток, одна з яких має суглобову западину, куди входить головка іншої . Су­глобова западина і головка відповідають одна одній за формою та розміром, а їхні поверхні вкриті тонким шаром гіалінового хряща. Суглобові поверхні кісток тісно прилягають одна до одної. Це забезпечуєть­ся наявністю внутрішньосуглобових зв 'язок — тяжів зі щільної сполучної тканини. Суглоб оточений суглобовою сумкою, зовнішній шар якої переходить в окістя. Вну­трішній її шар виділяє в порожнину суглоба рідину, яка зменшує тертя між кістками і полегшує ковзання головки однієї кістки в суглобовій западині іншої.

Кожен рух тієї чи іншої частини тіла людини зумовлений відповідною фор­мою суглобів і кількістю осей, навколо яких можуть відбуватися рухи. Є чимало типів суглобів:

Ø     кулясті (плечовий),

Ø     сідлоподібні (один із суглобів великого пальця руки),

Ø     циліндричні (один із суглобів передпліччя).

 6. Відділи скелета людини.

Перегляньте відео:

Завдання 3.

Використовуючи текст підручника, параграф 26, доповніть таблицю:

Відділ скелету	Кістки, які входять до відділу	Функції
Скелет голови, або череп		Захисна     Захисна, жувальна.
Скелет тулуба		Захисна, опорна.
Скелет кінцівок: Пояс верхніх кінцівок	Парні кістки  лопаток і ключиць
Верхня кінцівка	Плече(плечова), передпліччя(ліктьова та променева) і кисть(зап`ясток, п`ясток, фаланги пальців.)
Пояс нижніх кінцівок		Опорна, захисна.
Вільна нижня кінцівка	Стегно(стегнової кістки), гомілка(великогомілкової та малогомілкової кісток)  Стопа(заплесно, плесно, фаланги пальців)

Будова хребців.

Кожний (крім першого шийного) хребець має тіло, дугу і відростки . Найдовший остистий відросток відходить від середини дуги хребця назад. Між тілом хребця і його дугою є отвір. Отвори всіх хребців утворюють канал хребта, у якому міститься спинний мозок.

Хребці різних відділів хребта мають відмінності у формі та розмірах. Розміри хребців збільшуються від шийного до поперекового відділу. Перший шийний хребець, який називають атлантом, не має тіла і побудований з двох дуг. По боках отвору розташовані потовщення хребця. На верхній площині цих потовщень розташовані суглобові ямки для сполучення з потиличною кісткою черепа. На нижніх поверхнях— суглобові ямки для сполучення з другим хребцем.

Другий шийний хребець — епістрофей — має зубоподібний відросток, який входить в отвір між дугами першого хребця. Навколо зубоподібного відростка обертається голова. Це місце хребта дуже вразливе щодо пошкодження.

Домашнє завдання: опрацювати теоретичний матеріал блогу та підручника - пр. 26, занотувати та вивчити нові поняття та терміни, дати відповідь на питання після пр. 26; поміркуйте над питанням:

- Чи можна вважати кістку мертвим органом? Відповідь поясніть.

Тримаємо зв язок з допомогою Viber!

11 Клас

Тема. Способи терморегуляції організмів.

Тема. Симбіоз та його форми. Організм як середовище мешкання.

Повтор вивченого.

Завдання 1.

1.    «Вірю – не вірю»

-        Організми, які населяють наземно – повітряне середовище називаються гідробіонтами. 

-        Анаероби живуть у безкисневому середовищі. 

-        До аеробів відносять більшість грибів, рослин і тварин. 

-        Термофіли живуть в умовах низьких температур. 

-        До термофілів відносять тварин пустель, тропічних птахів, ціанобактерій гарячих джерел. 

-        Кріофіти спеціалізовані до життя в умовах помірних температур. 

-        Гігрофіли пристосовані до життя в умовах низької вологості. 

-        До гігрофілів відносять мокриць, дощових червів. 

-        Ксерофіли пристосовані до місць існування зі зниженою вологістю. 

-        Гомойотермність – одне із пристосувань організмів до наземно – повітряного середовища. 

Вивчення нового матеріалу

Терморегуляція – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.

Найкраще та найстабільніше терморегуляція працює у людини та деяких інших теплокровних тварин (переважно ссавців і птахів), у яких температура підтримується на майже сталому рівні, незалежно від змін температури зовнішнього середовища, у цих організмів терморегуляція є одним із аспектів гомеостазу. Крім них, багато організмів, від хребетних тварин до рослин, включаючи багатьох «холоднокровних», мають різноманітні рівні та методи терморегуляції, що дозволяють в певних межах регулювати температуру тіла.

Основні способи терморегуляції:

1.    Етологічна терморегуляція  (зміна пози, активний пошук сприятливих місць);

2.    Фізична терморегуляція  (конвекція, випаровування, теплообмін, випромінювання);

3.    Хімічна терморегуляція  (виділення тепла під час м’язового тремтіння, теплоутворення в клітинах жирової тканини).

Температурні пристосування є необхідною умовою існування живих істот через несприятливий вплив низьких і високих температур на біохімічні процеси. Так, за низької температури хімічні реакції сповільнюються, їхня швидкість стає недостатньою для забезпечення потреб організму. А за температури нижче нуля кристалики льоду, що утворюються в клітинних розчинах, розривають мембрани й спричиняють загибель клітин. Висока ж температура розбалансовує процеси обміну речовин: одні починають відбуватися настільки швидко, що інші не встигають забезпечувати їх реагентами чи утилізувати продукти. При подальшому нагріванні білки втрачають природну структуру (денатурують), а разом із нею і функції. Щоб уникнути цих явищ, організми намагаються підтримувати температуру свого тіла у відповідному діапазоні.

Температуру тіла організму визначає його тепловий баланс: співвідношення кількостей отриманої і втраченої теплової енергії. Основними джерелами теплоти для організму є надходження енергії від більш нагрітих об'єктів (переважно Сонця, повітря й води) і вироблення в організмі. Теплота в тілі всіх істот виробляється як побічний продукт процесів окиснення й розщеплення АТФ. Тому чим активніший метаболізм організму, тим більше теплової енергії в ньому утворюватиметься. Загалом терморегуляція може здійснюватися двома принциповими механізмами: зміною інтенсивності теплоотримання чи регуляцією своїх тепловитрат. І організми користуються обома.

Завдання2.

Використовуючи матеріал підручника пр.8 ст. 51, охарактеризуйте механізми терморегуляції.

Завдання 3. 

Самостійна робота з таблицею. 

Особливості терморегуляції різних груп організмів.

Дайте відповідь на запитання:

1.              Що таке терморегуляція?

2.              Які існують способи терморегуляції?

3.              Що таке гомойотермія?

4.              Наведіть приклади пойкілотермії.

Симбіоз та його форми

З історії

Генріх Антон Де Барі (1831-1888) - німецький ботанік і мікробіолог, один із засновників мікології. Учений дослідив життєві цикли багатьох видів грибів, відкрив запліднення у грибів, створив першу філогенетичну класифікацію грибів. Увів у науку в 1879 р. поняття «симбіоз» і «мутуалізм» (на прикладі лишайників). А. де Барі вказував, що «серед багатьох чинників взаємовпливи організмів різних видів мають особливе значення».

У чому суть сучасних наукових уявлень про симбіоз?

Згідно з усталеними уявленнями під симбіозом (від грец. симбіозис - співжиття) розуміють явище закономірного співжиття організмів різних систематичних груп. У сучасній екології поняття симбіозу поглиблюється й розширюється. Симбіотичними можуть бути відносини неклітинних форм життя з клітинними організмами, неспоріднених клітин у межах організму, між організмами одного виду, між організмами різних видів у межах екосистеми тощо. Симбіотичні взаємність і кооперація настільки поширені в живій природі, що розглядаються як один із законів життя. Через те в екології симбіоз вивчають не лише в екологічному аспекті, а й у біохімічному, популяційному, еволюційному та ін.

Прояви симбіозу можна відшукати на усіх рівнях життя, в усіх групах організмів. Так, під час утворення бактеріоризи у бульбочках бобових з'являється червоний ферумовмісний білок - леггемоглобін. Молекули цього глікопротеїну складаються з гему, що синтезується бактеріями, та глобіну, утвореного клітинами рослини. Класичним прикладом симбіозу на організмовому рівні є лишайники. Прояви симбіозу на біогеоценозному рівні пов'язують з екосистемами коралових рифів, які можуть існувати лише завдяки взаємовигідному співіснуванню коралових поліпів з одноклітинними водоростями - зооксантелами. Основою екосистем чорних курців також є симбіотичні відносини вестиментифер із хемотрофними бактеріями.

Симбіоз - це особлива стратегія адаптацій живого до середовища існування, що досягається через об'єднання різних організмів для поліпшення живлення, дихання, розмноження, поширення, оселення, побудови гнізд чи схованок, захисту від ворогів тощо. Адаптивна цінність симбіозу визначається тим, що співіснування біосистем підвищує загальну адаптованість до середовища існування завдяки використанню особливостей, що вже існували до цього. Окремий організм не володіє комплексом найкращих адаптацій до всіх екологічних чинників. Наприклад, квіткові рослини завдяки фотосинтезу забезпечують ефективне автотрофне живлення, але не здатні до локомоції, тому не можуть поширювати насіння на великі відстані.

Симбіоз розглядають як багатокомпонентну систему, в якій є один домінантний симбіонт і декілька асоціативних. Наприклад, лишайники окрім гриба та одноклітинних зелених водоростей містять ще ціанобактерії, які здійснюють азотофіксацію. А фотосимбіотична система «азола - анабена» містить водну папороть азолу папоротеподібну (Azolla filiculoides), ціанобактерії виду анабена папоротникова (Anabaena azollae) та бактерії роду артробактер.

Розвиваються уявлення й про те, що симбіоз є надорганізмовою системою, в якій можуть відбуватися переходи від однієї форми симбіозу до іншої. Наприклад, бульбочкові бактерії з мутуалістичних можуть перетворюватися на паразитичні. У деяких випадках організми, що традиційно належать до коменсалів, можуть стати патогенними. Прикладом є кишкова паличка (Escherichia coli), яка живе в кишечнику людини як коменсал, але за певних умов стає паразитом.

Симбіоз сприяє збільшенню біорізноманіття, оскільки внаслідок тісного взаємозв'язку може формуватися новий організм з новими властивостями (наприклад, ліхенізовані гриби). Інколи завдяки симбіотичним відносинам життя організмів стає можливим в умовах, що є непридатними для самостійного існування (наприклад, вестиментифери).

Отже, СИМБІОЗ у сучасному розумінні є не лише способом організації взаємовідносин, а й стратегією кооперативної адаптації неспоріднених біосистем у стабільну симбіотичну систему з наявними стійкими обов'язковими зв'язками.

Які основні форми симбіозу?

Сучасні дослідження розкрили надзвичайно різноманітний характер симбіотичних відносин: мутуалістичні взаємовигідні й паразитичні зі шкідливим впливом, обов'язкові облігатні (виникає залежність між симбіонтами, поза якою самостійне існування неможливе) й необов'язкові факультативні (кожний із симбіонтів за відсутності іншого може жити самостійно), контактні й дистантні, внутрішні ендосимбіотичні (у клітинах або всередині організмів) і зовнішні ектосимбіотичні (на поверхні тіла організмів). 

За характером взаємодії розрізняють такі основні форми симбіозу:

Мутуалізм - форма симбіозу, за якої співіснування є корисним та обов'язковим для обох симбіонтів. Класичним прикладом є відносини раків-самітників з актиніями. Рак перебуває під захистом жалких клітин актинії, а його активність допомагає актинії добувати їжу. Ілюстрацією мутуалізму також є бактеріориза між азотофіксуючими актинобактеріями й коренями вільхи, мікориза орхідей з грибами, співіснування термітів, джгутикових і бактерій, квіткових рослин з комахами-запилювачами, взаємозв'язок між саламандрою амбістомою плямистою і зеленою водорістю яйцелюбою амбістомовою та ін.

Коменсалізм - форма симбіозу, за якої один із симбіонтів отримує користь від сумісного існування, не завдаючи шкоди іншому. Ця форма симбіозу об'єднує взаємодії, під час яких коменсал може отримувати від організму-хазяїна не тільки їжу (акули й рибки-лоцмани), а й захист від ворогів (риби-клоуни й актинії), домівку (птахи-дуплогніздники й старі дерева), використовувати його як транспортний засіб (риби-прилипали й черепахи) або опору (епіфітні папороті й дерева). Коменсалізм може проявлятися у формах квартиранства (наприклад, відкладання гірчаком ікри в черепашку беззубки річкової) або нахлібництва (наприклад, жуки, які живуть у мурашнику і виманюють їжу в мурашок) та ін.

Паразитизм - форма симбіозу, за якої один з симбіонтів отримує користь від сумісного існування і завдає шкоди іншому. Наприклад, фітофтора на картоплі, людська аскарида в тонкому кишечнику людини.

Отже, основними формами симбіозу є мутуалізм, коменсалізм і паразитизм.

Завдання 4. використовуючи матеріал підручника параграф 9, дайте відповідь на запитання:

Яка роль симбіозу в еволюції?

Симбіоз - це не лише тип відносин між організмами і стратегія адаптацій, а й важливий магістральний шлях біологічної еволюції. Тривале співіснування простих клітин або організмів привело до виникнення складніших й адаптованіших біосистем. Так, завдяки ендосимбіозу первісних клітин з аеробними бактеріями й ціанобактеріями з'явилися еукаріотичні клітини. Завдяки первинному симбіозу ціанобактерій з еукаріотичними клітинами виникли глаукофітові й червоні водорості та зелені рослини, яких об'єднують у сучасній системі еукаріотів у групу Архепластиди. Вторинний симбіоз еукаріотичних клітин з одноклітинними зеленими вооростями привів до виникнення евгленозой. Вихід рослин на суходіл не зміг би відбутися, як стверджують науковці, без симбіозу рослин з грибами. Стрімке завоювання квітковими рослинами планети та їхнє надзвичайне розмаїття значною мірою зумовлено симбіозом з комахами. Приваблюючи комах нектаром і використовуючи їх як запилювачів, квіткові рослини різко збільшили ефективність запилення, а кооперація з квітковими сформувала в процесі коеволюції метеликів, бджіл, джмелів і т. д.

Отже, симбіоз є магістральним шляхом прогресивної еволюції органічного світу та збільшення біорізноманіття планети.

Організм як середовище мешкання

Перегляньте відео:

Завдання5.

Використайте умовні позначення («+» - користь для організмів, «-» - шкода для організмів; «0» - ні користі, ні шкоди) та визначте форму симбіозу в названих парах організмів:

А - мутуалізм: ...

Б - коменсалізм: ...

В - паразитизм: ...

Прояв симбіозу	Характер зв'язків
1. Інфузорії у шлунку жуйних
2. Орхідеї на гілках дерев
3. Джгутикові в кишечнику термітів
4. Гострики в кишечнику людини
5. Рак-самітник й актинії
6. Вусоногі раки на китах
7. Амеба кишкова в людини
8. Сажкові гриби на кукурудзі
9. Вірус сказу й лисиці

 Домашнє завдання: опрацювати параграф 8,9,10 та матеріал блогу, занотувати та вивчити нові терміни та поняття, зиконати завдання, що є на блозі. 

Тримаємо зв язок з допомогою Viber!